Роман Стівена Кинга "Темна половина" був виданий письменником в 1989 році і за даними щотижневого журналу Publishers Weekly став другим в списку бестселерів року після шпигунської книги Тома КлЕнси "Пряма і явна загроза". Як і багато інших творів Кинга, роман відразу встав в чергу на екранізацію, яка послідувала через чотири роки. Постановником фільму став знаменитий Джордж А. Ромеро, творець "Ночі живих мерців" і батько-засновник жанру зомбі-фільмів в американському кінематографі.
…Письменник Тед Бомонт живе подвійним творчим життям. З одного боку, це інтелігентний, розумний автор, що пише книги з розрахунку на таку ж інтелектуальну публіку. Його твори подобаються високолобим критикам, але продаються з рук геть погано. З іншого боку, Тед періодично пописував під псевдонімом Джордж Старк. Романи Старка про пригоди похмурого бандита по кличці Алексис-машина користуються у читачів скаженою популярністю, що дозволяє Бомонту добре жити, смачно їсти і спокійно, не напружуючись фінансовими питаннями, творити "для душі" під своїм справжнім ім'ям. І все б добре, та тільки в один прекрасний момент до Теда заявляється нехороший людина-редиска, хтось Фред Клоусон, який обхідними шляхами дізнався про таємницю Теда і намагається шантажувати його на кругленьку суму.
"Темна половина" в особі Старка і його pulp fiction, макулатурна писанина, вже давно напружували і Бомонта, і його вірну дружину Ліз, якій зовсім не подобалися ці творчі перевтілення її чоловіка. Тому Бомонт зовсім не став платити викуп за збереження таємниці, а вирішив оприлюднити цей факт особисто, щоб випередити розголос з третіх рук. Для цього письменник запрошує до себе фотографа і журналіста з престижного видання, щоб всі разом вони могли вигадати історію про те, як відомий романіст "поховав" свій псевдонім у буквальному і переносному сенсі. Для наочності на кладовищі, де були поховані батьки Теда, навіть поставили фальшиву надгробну плиту.
Подальші події розгортаються за принципом "не буди хвацько, поки тихо". Несподівано навколо Теда Бомонта починають помирати близькі йому люди. Спочатку жахливою смертю гине той самий фотограф, що знімав фотосесію уявних похоронів, потім — шантажист Клоусон, що не відбувся. Далі — більше. Журналіст, що написав статтю. Видавець Бомонта. Дружина і діловий партнер видавця Бомонта. Круг звужується і невблаганно веде до однієї людини — самого письменника. Найпідозріліше, що вбивця і не намагається особливо шифруватися, він діє нахабно, безпринципно і дуже жорстоко, орудуючи своїх жертв небезпечною бритвою. Таємничий різник неймовірно змахує по описах свідків на самого Бомонта і, що найнеймовірніше, скрізь залишає аналогічні відбитки пальців.
Місцевий шериф Алан ПЕнгборн не без підстав підозрює Бомонта в здійсненні цих вбивств, але нутром чує, що Тед не винен, хоча усі докази говорять проти нього. Сам же Тед, після черги нез'ясовних подій, усвідомлює, що в реальності утілився його найстрашніший кошмар — Джордж Старк, що раніше існував лише в уяві автора. Він загадковим чином ожив і тепер мстить Бомонту за спробу поховати його. Додає містики в цю ситуацію і той факт, що в дитинстві Бомонт став жертвою пухлини, яка насправді виявилася його недорозвиненим братом-близнюком. Пухлину вирізували і закопали останки на тому самому кладовищі, де через 23 роки письменник вирішив жартома покінчити зі своєю "темною половиною".
Книга Стівена Кинга носить напівбіографічний характер. Річ у тому, що сам Кинг свого часу писав під іншим ім'ям, відомим як Річард Бахман. Під цим псевдонімом він випустив у світло за тридцять років сім творів, у тому числі повість "Лють", романи людина", що "Біжить, "Дорожні роботи" і "Худне". Тому Тед Бомонт — це своеобразное альтер-Его самого Кинга. А Бахман — його "темна половина". Хоча в даному випадку чіткому зв'язку не простежується хоч би тому, що твори Бахмана відрізняються від книг Стівена Кинга лише рівнем якості; нібито письменник усі свої невдалі або недопрацьовані ідеї скидав на неіснуючу в реальності людину. У кінематографі для подібних цілей служить персонаж Алан Смити: коли режисер не хоче, щоб його ім'я фігурувало в титрах фільму, він має право використати замість себе Алана Смити, це відома і широко поширена практика.
Те, що режисером картини став Джордж Ромеро і дивно, і логічно одночасно. Попри те, що сам режисер прославився в першу чергу своїми зомбятниками, він вже двічі встиг попрацювати з Кингом на стрічках "Калейдоскоп жахів" і "Казки з темного боку". На жаль, Ромеро, при усій його майстровитості і досвіді роботи в жанрі хоррора, не зумів до кінця відчути глибину твору, що екранізувався, обробивши матеріал занадто поверхнево, прямолінійно. В результаті вийшов стандартний містичний трилер, де потаємний сенс книги Кинга служить лише фоном.
Головна "подвійна" роль Старка-Бомонта дісталася хорошому, але не дуже рівному, акторові Тімоті Хаттону("Кімната смерті"). Відмітно, що Хаттон набув слави і визнання в дуже ранньому віці, отримавши Оскара в 21 рік за картину Роберта Редфорда "Звичайні люди". Як це часто трапляється, відтоді кар'єра актора не пішла різко в гору, а застопорилася в середніх за якістю фільмах.
Дія картини "Темна половина" відбувається у вигаданому містечку Касл-рок, де також живуть і існують персонажі інших романів Кинга, таких, як "Потрібні речі", "Мертва зона", "Куджо" та ін. До речі, шериф Алан ПЕнгборн, якого в "Темній половині" зіграв дуже средненький актор Майкл Рукер, є одним з центральних персонажів вдалішого твору "Потрібні речі". Цей роман був екранізований в тому ж 1993 року режисером Фрейзером Кларком Хестоном, а роль ПЕнгборна дісталася талановитішому виконавцеві Еду Харрису.
Резюмую. Незважаючи на бажання творців догодити прихильникам Кинга, у черговий раз доводиться констатувати факт, що лише небагато екранізацій "короля жахів" гідні своїх першоджерел. Це не означає, що у письменника не було відверте прохідних творів, проте, "Темна половина" в паперовому виконанні виглядає все-таки краще.
_thumbnail.jpg)
